Саме таким прислів’ям можна охарактеризувати шлях футбольного клубу “Сільце” від заснування до першого чемпіонства. З часу створення у 2009 році керівники команди (Сергій Лупак, Сергій Малицький та Іван Мошкола) постійно ставили перед амбітним колективом найвищі завдання, підтвердженням чому стали по два комплекти срібних та бронзових нагород у перших чотирьох сезонах. Однак найвища сходинка п’єдесталу вперто не давалася, що певно посіяло зневіру привезти колись на новенький стадіон чемпіонський кубок: у 2013 році команда знялася з розіграшу, а наступного сезону сільчани, залишивши “на район” дубль, вже пробували сили у новоствореній першій лізі обласного чемпіонату, щоправда без особливого успіху. І от нарешті з сьомої спроби величезні зусилля по створенню “з нуля” футбольної команди та відповідної інфраструктури були винагородженні нагородами найвищої проби.
Про нелегкий турнірний шлях новоспечених тріумфаторів трохи нижче, а поки відзначимо, що футбольний сезон 2015 повернув до іршавського районного чемпіонату одразу двох чемпіонів минулих років: переможців районного чемпіонату 2005 року вільхівське “Динамо” та (що особливо приємно) триразових володарів золотих нагород футбольний клуб з Кам’янського, де востаннє офіційний футбольний матч відбувся у далекому 2008 році. Це певною мірою компенсувало втрати для районного футболу у вигляді технічної команди з Негрова та молодих колективів з Приборжавського та Загаття. Когорта з 13 команд на старті дозволила організувати повноцінний чемпіонат тривалістю в 26 турів без зонального поділу. Треба сказати, що це жодним чином не зменшило видовищності турніру, адже команди підібралися рівні як ніколи. Що й казати, якщо чемпіони зазнали єдиного нищівного розгрому (1:6, причому абсолютно по грі) від команди, яка в підсумку посіла … останню сходинку в турнірній таблиці.
Так ми плавно перейшли до учасників цьогорічного чемпіонату і шляхом знизу догори коротко охарактеризуємо кожного з них. Про справжню силу чемпіонату судять не по лідерах, а по аутсайдерах. Якби після перших турів хтось сказав, що ця незавидна доля вготована команді ФК “Кушниця”, йому б довго реготали у вічі, адже з перших матчів гра верховинської команди виглядала більш ніж солідно: справжній сплав молодості та досвіду у середній лінії: поруч з вічно молодими Дмитром, Юрієм Радями та Юрієм Кузаном, вибухові атаки розганяли Ігор Тимкович, В’ячеслав Шуста та Дмитро Барна. Захист надійно цементував Тарас Полончак з Приборжавського. Крім сільчан, у Кушниці нищівного розгрому у ранзі лідера зазнали кам’янські футболісти — 1:9. Однак прикра домашня поразка 0:1 від ільницьких “шахтарів” неначе надломила команду Михайла Штефка і надалі програші змінювалися рідкими бойовими нічиїми. Пішли на підвищення у класі спочатку Тимкович (до складу іршавської “Бужори”), а потім і Шуста перейшов у Довге. До двох перемог на старті кушничани зуміли додати лише одну домашню звитягу над прямим конкурентом — ФК “Доробратово”. До речі в першості юнацьких складів найсхідніша команда району також програла боротьбу за восьму сходинку найзахіднішій.
Чемпіони трирічної давнини, команда ФК “Доробратово” до останнього не могла вирішити питання участі в районному чемпіонаті, але все-таки встигла вскочити у від’їзджаючий поїзд. Завдяки зусиллям Віктора Гелетея та Івана Боговича футбол не зник з сільського стадіону, як це трапилося в сусідньому Негрові, однак добрі дві третини турнірної дистанції прийшлося побути у ролі наздоганяючих. Довелося команді крім спортивних незгод пережити й трагічну загибель перспективного футболіста юнацького складу Павла Гелетея. У цій ситуації, те що команда спромоглася залишити останню сходинку турнірної таблиці, виглядає далеко не найгіршим результатом. А гра юнацького складу, який посів місце всередині таблиці та зумів вдома впевнено обіграти чемпіонів, вселяє надію на майбутнє.
Торішні переможці юнацької першості району в складі команди “Виноградар” Великий Раковець у цьому сезоні приміряли на себе вже футболки основи і треба сказати, що наймолодша команда чемпіонату провела його достойно, без очевидних провалів: лише три крупні поразки (2:5, 0:4, 0:3), та й то на виїзді від трьох лідерів. При цьому сказати щось погане до прикладу про зарічанські 2:5 язик не повернеться. Навіть бойові нічиї, яких назбиралося аж вісім у чотирьох варіантах рахунків, або “супербатл під градом” 4:5 у Греблі однозначно треба записати у актив великораківчан. Одним словом, Іван Шкелебей та Сергій Попдякуник справою довели, що головне в аматорському футболі все-таки ентузіазм і кропітка робота, а все інше прийде з часом: і заповнені трибуни домашнього стадіону і увага влади до проблем команди в особі незмінного сільського голови Андрія Худи.
Потужний старт в чемпіонаті видала команда “Ялинка” Чорний Потік. Незмінний граючий президент Михайло Щока максимально використав ситуацію з розформуванням команд у Негрові, Загатті та Броді на користь власного клубу, навіть заповнивши вакансії легіонерів, що дозволило прибити у першому матчі вільхівчан, та після нічиєї в Раківці вирвати домашню перемогу в Арданова. Однак традиційні невдачі у виїзних поєдинках відкотили команду на більш звичні позиції. Але сезон неодмінно запам’ятається чорнопотіцьким вболівальникам такими яскравими поєдинками як 5:5 в Арданові, чи домашні 6:3 проти Дубрівки. Здивувала місцева юнацька команда, яка певний час лідирувала та досить довго йшла у першій трійці, однак через невдалу кінцівку скотилася до шостої позиції.
Відновленням виступів у літніх змаганнях районного чемпіонату команди “Динамо” Вільхівка місцеві жителі повинні передусім завдячувати Василю Білаку та Івану Кляпу, які вчасно підготували до сезону доволі боєздатний колектив, котрому однак певний час не щастило допоки на місцевий стадіон не завітали доробратівці: домашній розгром 5:0 додав впевненості і протягом чемпіонату вільхівчанам вдалося створити кілька сенсацій: зокрема відібрати очки в Заріччя, не давши останнім піти у відрив, а потім дотиснути вдома ФК “Арданово” з рахунком 3:2. Очевидно, що керівники команди розраховували на значно кращий результат, ніж 9-те місце. Що ж, команда молода, прогресувати є куди, та й зміна підростає хороша: 4-те місце в юнацькій першості.
На воротах дубрівського стадіону цього року сміливо можна було вішати знамените довжанське запрошення “ЛАСКАВО ПРОСИМО ДО ПЕКЛА!” Нечисленні гості витримували моральний тиск місцевої торсиди. Мабуть саме тому “Дружба” Дубрівка довгий час не втрачала очок на власному полі та лідирувала в умовній турнірній таблиці домашніх матчів. Але в футболі доводиться грати й на виїзді, а з цим у команди Володимира Малиновського та Івана Дикого справи йшли куди гірше: 4 нічиї з “бубликом” у графі перемог. Моральний злам трапився після феєричного домашнього камбеку з Білками (3:2, з 0:2 по ходу матчу), для якого спеціально заявили другого темношкірого легіонера в історії іршавського футболу — нігерійця Ішака Бакура. Хто б міг подумати, що буде остання перемога дубрівчан аж до завершального туру. 8-ме місце в підсумку та головна біль у вигляді юнацького складу, який лише в завершальному поєдинку здобув перші залікові пункти.
За прикладом Великого Раківця, завдяки зусиллям кам’янської молоді, вдалося відродити футбол в цьому славному футбольними традиціями селі. Василь Іванич, Олександр Михайлець, Олександр Нестеренко, Василь Калинич та багато інших хлопців за підтримки підприємця Івана Хили встигли за декілька тижнів до початку підготувати поле, розпочати ремонт аварійної трибуни та створити практично з нуля футбольну команду. Відроджене ФК “Кам’янське” виявився технічною командою зі прудконогими вінгерами, однак з катастрофічним невмінням грати на виїзді: команду трусило неначе кардіограму сердечника — 4:1, 1:9, 2:1, 0:3, 4:0 вдома проти лідируючого “Заріччя”!, 0:1, 2:1, 0:1… Як наслідок — місце всередині турнірної таблиці з негативною різницею забитих-пропущених.
П’яту та шосту позицію посіли команди, які судячи з кількості доморощених гравців мали б щороку розігрувати чемпіонство між собою, однак ситуація як в Ільниці так і в Білках з футболом симптоматична.
На жаль, старт ФК “Білки” в чемпіонаті був під загрозою. Добре, що вчасно втрутилися в ситуацію Рудольф Петер, Юрій Паньканинець та Сергій Ливрінц, які фактично врятували футбольний сезон для села. Трохи пізніше до них приєднався Олесь Горзов. Та результати команди навряд чи задовольняють вибагливу білецьку публіку. Із матчів можна хіба що виділити домашній розгром над Ільницею 5:0, коли білківчанам на футбольному полі вдавалося практично все і у ворота суперника залітали певно найкращі голи чемпіонату, ну і з натяжкою вимучену домашню перемогу над Греблею — 3:2. Інші матчі прямим конкурентам “Білки” програли. Навіть легіонер іспанський румун Андрей-Маріус Мілчу не допоміг. Значно нижче своїх можливостей виступили і білецькі юнаки, які примудрилися в одному з останніх турів програти відвертому аутсайдеру ФК “Арданово”-U17, і як наслідок лише сьоме місце в підсумковій турнірній таблиці, хоча з таким складом мали боротися як мінімум за бронзу.
Після районної зимової першості, де “Шахтар” Ільниця лише на останніх хвилинах в результаті голу з офсайду поступився у фіналі довжанській “Боржаві”, у команді відбулися значні кадрові зміни: виїхав у США фактичний граючий президент Іван Скраль, провідні футболісти через непевну ситуацію перейшли до інших команд — Роман Гуленко в ФК “Кам’янське”, а Віталій Матіко в ФК “Сільце”. Лише завдяки організаторським здібностям Владислава Сочки та Володимира Савка команду вдалося вчасно зібрати та заявити на літній чемпіонат. Попервах очки здобувалися надзвичайно важко — траплялися відверті провали: як 0:5 в Білках чи 1:7 в Сільці, але потроху команда вирулила з важкої ситуації, повернула до складу Гуленка, і в другому колі спочатку морально вбила арданівців 5:0 (в результаті цієї поразки підопічні Михайла Станинця опустилися з першого на третє місце, з якого вже вище не підіймалися), а потім взяли реванш від Білок — 4:0. Юні ільницькі “шахтарі” цього року здобули “бронзу”.
Беззаперечним відкриттям цьогорічного чемпіонату виступила команда ФК “Гребля”. Були зроблені правильні висновки після зимової першості — до керма в команді взявся Юрій Фельцан, в колектив органічно вписалися іршавські новачки, які в райцентрі відомі під назвою ШОР. Незважаючи на хорошу комбінаційну гру, на старті гребляни зазнали чотирьох поразок підряд, і лише у виїзному матчі в Чорному Потоці були здобуті перші три залікові пункти. Потім команда видала два мультигольові поєдинки з хокейними рахунками 5:4 з Раківцем та 7:4! проти Арданова. Фінішували гребляни на четвертій позиції, здійснивши фантастичний спурт з останнього місця. Ще краще виступили греблянські юнаки, які до останнього туру претендували на чемпіонство, однак в підсумку змушені були задовольнитися сріблом.
Торішні чемпіони, ФК “Арданово” за статистикою забивали більше трьох голів за гру (всього 78 разів відзначилися у воротах суперника) однак і пропустили вдвічі більше, ніж прямі конкуренти “Сільце” і “Заріччя”. Тобто проблема захисної ланки, котра в минулому сезоні вирішувалася тотальним контролем м’яча, цьогоріч лише загострилася. Не допомогло й підсилення у вигляді негрівських беків Василя Ковача, Василя Лакатоша та Еріка Майора. Останньому навіть довелося ставати в “рамку” на кілька матчів, коли в Білках травмувався юний голкіпер Юрій Корнєєв. Виїхати на “зірковому атакуючому тріо” Генріх Мкртичян – Іван Делеган – Олександр Попович за бразильським принципом “Ви нам заб’єте скільки зможете, а ми Вам — скільки захочемо” тепер не вийшло: середній рівень команд значно вищий, та й на Арданово вже настроювалися по особливому. В підсумку “бронзове” третє місце та широке поле для роздумів керівництва команди Михайла Станинця та Леоніда Феєра. Ну і зі стадіоном треба щось вирішувати, адже не може така технічна команда грати на шкільному майданчику, яке навіть за районними мірками інакше як горОдом не назвеш.
Зовсім інша ситуація з інфраструктурою в Заріччі. Тут є все для команди обласного рівня: стадіон, футболісти, фінансові можливості. Однак поки що ФК “Заріччя” задовольняється мотивацією районного чемпіонату, обмежуючись виступами в Лізі чемпіонів Закарпаття. Хоча в селі, де проблема трудової міграції не актуальна, очевидно назріла потреба створення як мінімум другої команди, адже є багато здібних молодих футболістів, які переросли юнацьку команду, але не проходять через традиційно завищену планку основного складу. Як не дивно, але в заявковому списку місцевого клубу найменше футболістів серед усіх представників районної ліги (перші 6 турів взагалі обмежувалися 12-ма футболістами). Команда лідирувала, здобуваючи важкі трудові перемоги переважно з мінімальними рахунками, граючи в основному на таранного форварда Юрія Брича. Однак на перерву пішли другими, поступившись прямому конкуренту в Арданові. Перед другим колом керівники команди Сергій Караслай та Михайло Булеза знайшли серйозне підсилення у вигляді приборжавців Василя Урсти і Тараса Полончака, а також довжанського півзахисника Любомира Ганчича. Замість втраченого Юрія Брича, отримали з “Бужори” Івана Довгінка. Після кушницької виїзної перемоги зарічани знову захопили лідерську позицію, яку втратили лише мінімально поступившись у матчі-дербі “заклятим сусідам” з Сільця. Натомість порадували місцеві юнаки, які в боротьбі з іншими сусідами ФК “Гребля” здобули чемпіонський титул.
В матчах з прямими конкурентами ФК “Сільце” жодного разу не поступився, вигравши і вдома проти Заріччя, і на виїзді проти Арданова. Відвертий провал був лише один — як вище зазначалося в Кушниці. Нападник команди Іван Кляп здобув титул найкращого бомбардира чемпіонату, забивши у ворота суперників 18 голів з 70-ти загальнокомандних. Надійно грав захист під орудою голкіперів Віталія Спесивцева та Анатолія Делегана (пропустили 22 голи, лише на один більше від ФК “Заріччя”). Чудово вписалися в гру команди півзахисники Роман Мідянчик, Марк Полянський, Владислав Машіко а також нападник Віталій Матіко. Нарешті здійснилася мрія про чемпіонський титул ветеранів команди Івана Сабова, Василя Костелеби, Василя Мошколи, Михайла Томича, Юрія Юрковича та багатьох інших. Що ж чекаємо чи наважиться керівництво команди вдруге спробувати підкорити обласний рівень. Адже інфраструктура тут, як і в сусідньому Заріччі на належному рівні.
Василь ПОПОВИЧ
Голова Федерації футболу Іршавського району